Mari Choice

Навіть не хочу нічого писати, це просто краса 🔥

Останнім часом я багато думаю про свободу.

Нам часто здається, що ми вільні, бо самі обираємо, де жити, з ким спілкуватися, чим займатися і куди їхати. Але при цьому можемо годинами прокручувати в голові чужі слова, чекати схвалення, боятися осуду або змінювати свої рішення через те, що хтось може подумати.

Ми залежимо від реакцій інших значно більше, ніж готові визнати.

Чиясь критика змушує сумніватися у своїй роботі. Чиясь байдужість - у власній цінності. Чиєсь несхвалення - у рішенні, яке ще вчора здавалося правильним. І поступово чужа думка займає в нашому житті більше місця, ніж наша власна.

Та люди завжди будуть оцінювати. Комусь ми здаватимемося надто сміливими, комусь, недостатньо активними. Для одних ми робимо забагато, для інших - замало.

Підлаштуватися під усі ці очікування неможливо.

Свобода для мене починається там, де я можу почути чужу думку, але не зобов’язана будувати навколо неї своє життя.
Де чужі дії можуть мене засмутити, але не визначають, ким я є. Де я можу помилитися, змінити рішення, почати спочатку і не пояснювати кожен свій крок.

Я ще вчуся не віддавати іншим право вирішувати, чи достатньо я хороша, правильна, професійна або зручна.

Бо моє життя все ж має подобатися насамперед мені.

Десь між горами і водою я згадала, що не все в житті потрібно робити швидко.

Іноді достатньо просто не впасти з сапа, озирнутися навколо і зрозуміти, що зараз тобі дуже добре. Решта може зачекати. 🤍