Sofia Rozhko

Знаю, що це непростий вік. Але ці поради працюють.

В своїй практиці я часто чую смуток в голосі людина, на словах «Коли почалась війна я не змогла…»

Не змогла щось зробити, не змогла продовжити що почала, не змогла зорієнтуватися, не змогла почати вчити мову в новій країні, не змогла втримати вагу.

Розповідаю свою історію, бо я теж дещо не змогла.
Але я б не хотіла іншого досвіду.
Бо стрес і невизначеність дійсно відключають раціо і підіймають звичні патерни.
Але це хороший шанс позбутись чогось, що тягнеться довго і мляво.

Ми провели 6 днів в каравані в кемпінгу і ось як це будо

Стартували подорож з Німеччини. Дорога зайняла 7 годин з зупинками. З караваном не виходить їхати швидше аніж 90 км/год. Тому ми запаслись іграми, мультиками, перекусами. Поки їхати - АМ навчилась читати українською прості слова😹

Для відпочинку обрали Нідерланди. Хотілось моря, але не такого теплого як в Іспаніі. А ще хотілось трішки вітру і прохолоди.

Минулого року пробували відпочинок в палатці, а цього - в каравані. Облаштували своє місце в кемпінгу і готували вечерю

Зазвичай в кемпінгу є 1 або більше закладів, де можна поїсти. Але ми ходили в заклад лише раз на обід, а так готували вдома. На сніданок - кус-кус, або тости, млинці.

Як же смачно їсти на природі🥰

В нашому каравані було 2 спальні частини, які розділяються дверима.

А ще кухня (але ми готували на вулиці), місце для вмивання і туалет. Класний розмір для 2 дорослих і 1-2 дітей.

Ось так виглядала наша кухня: одна велика сковорідка-каструля, а ще гриль.

5 хв від кемпінгу є супермаркет, ми туди ходили кожен день.

Анна-Марія так класно проявила свою дорослість. Все допомагала готувати, мити посуд після, виносити сміття

Ось такі вечері були

І ось такі💚

В кемпінгу був басейн і дитячий центр. Діти одразу знаходять собі друзів🤍

Вдень ходили на пляж. Він такий широкий, з шовковистим піском. Вітряно, але красиво.
Збирали медуз, мушлі, відносили назад в море

Наступного разу спробую це!

Погода була причудова: 27 градусів, сонячно, трішки вітер. Один раз пішов дощ.

Залишу ці кадри з Мадейри тут🌱
Після Тенеріфе тепер моє друге улюблене місце.

Всі локації залишила в телеграм каналі. Посилання в профілі або шукай «Канал Рожко»

Обожнюю готелі з буфетом🫰🏼

Застосунок The Body: використовувала функцію розпізнавання по фото та опис голосом.

Я - українка закордоном.
І в дні як вчора і сьогодні - мені спирає слова, бо я не знаю «що маю право сказати».

Це відчуття живе зі мною кожен ранок, коли я дивлюсь новини і шукаю нові форми підтримати близьких питанням «як ти?»

Часто мені так тошно від цих слів, що я загортаю їх в нові смайли, міняю текст на голосове або просто вранці дзвоню подрузі.

Кожного разу я вигадую нову тему збору і відчуваю сором, що зібрала все менше і менше. І те, шо колись доходило до 2 мільйонів зараз не дотягує навіть до 100 тисяч.

Я відчуваю (і це моя правда), що дійсно маю менше права висловлювати зараз свою політичну позицію.

Пʼятий рік я живу в іншій країні. Так, я українка і це ніколи не зміниться. Я говорю українською, працюю з українцями, вчу партнера української і можу відгризти носа кожному, хто відгукується погано про Україну.

Але я не зіштовхуюсь з буденністю життя в Україні кожен день. І не відчуваю смаку в повітрі. Я не чую розмови людей за сусіднім столиком в кафе.

Я не знаю де житиму наступні 10 років і коли Київ знову стане домом.

Я - українка закордоном.
І в дні як вчора і сьогодні - мені спирає слова, бо я не знаю «що маю право сказати».

Це відчуття живе зі мною кожен ранок, коли я дивлюсь новини і шукаю нові форми підтримати близьких питанням «як ти?»

Часто мені так тошно від цих слів, що я загортаю їх в нові смайли, міняю текст на голосове або просто вранці дзвоню подрузі.

Кожного разу я вигадую нову тему збору і відчуваю сором, що зібрала все менше і менше. І те, шо колись доходило до 2 мільйонів зараз не дотягує навіть до 100 тисяч.

Я відчуваю (і це моя правда), що дійсно маю менше права висловлювати зараз свою політичну позицію.

Пʼятий рік я живу в іншій країні. Так, я українка і це ніколи не зміниться. Я говорю українською, працюю з українцями, вчу свого партнера української і можу відгризти носа кожному, хто відгукується погано про Україну.

Але я не зіштовхуюсь з буденністю життя в Україні кожен день. Не відчуваю смаку в повітрі. Не чую розмови людей за сусіднім столиком в кафе.

Я не знаю де житиму наступні 10 років і коли Київ знову стане домом.

Я пишаюсь тим, що я бачу зараз в новинах та стрічках друзів. Відчуваю, що цей дух - це щось особливе для нашої нації.
Що кожен з нас хоче, аби в Україні чули людей і вносили зміни. Викорінювали те, що поїдає зсередини.
Я відчуваю себе дотичною до цього процесу, бо знаю на 100%: якби була в Києві - стояла б з плакатом.

Але я обережна в своїх словах.
Бо вектор країни мають задавати люди, які дихають цим повітрям кожного дня.

І ця ідея не заважає мені мати власну думку, допомагати і бути гідною людиною.

Ми шукаємо своїх. Але не за паспортом, а спільним баченням.

Можемо жити з людиною через стінку, щодня спускатись одними сходами і вітатись в ліфті, але жити в різних світах і мати кардинально протилежні позиції.

Ми Українці, які зараз живуть в кожному закуточку планети. Дехто з нас ще досі звʼязаний довгими нитками, які тягнуться на тисячі кілометрів прямо до місця, яке ми в серці називаємо «дім».

Ми Українці, які живуть в Україні

Маю кілька місць на карті світу, куди хотілось потрапити. Мадейра, а саме цей ліс - одне з них.

Full breakdown on my Youtube channel

Останнім часом відчуваю більше потреби фіксувати процеси в дописах, аніж в сторис. Якось це знімає тривогу.